Хочеш, я буду любити тебе мовчки? 

Ти від мене не почуєш ні звуку!
Заховаю свій голос в бездонну північ
В музиці тихій сердечного стуку.


Хочеш, я буду любити тихо?
Ти ніколи про це не дізнаєшся!
Буду берегти тебе в своєму світі,
Ні про що тебе не питаючись.

Хочеш, не торкнувшись, буду любити?
Заховаю, як бранка, за спину руки.
Ніжністю сонця не буду гріти,
Сама терпітиму свої муки...

Хочеш - навіть глянути не посмію?
Буду дивитись в осінні калюжі!
Не сумнівайся, я це зумію!
Як я довго тобою недужа!

Я безнадійно хвора тобою буду,
А не просто злегка простуджена...
Хочеш, я ніколи тебе не забуду?
Тільки скажи, що колись одужаю!

Що мовчанням своїм полікуєш мене,
І без жодного дотику й погляду.
Що любов мою сам збагнеш,
І захистиш від всесвітнього холоду!

Ти був найкращим чоловіком у моєму житті!
Найвродливішим – дивилася на інших і не розуміла, як можна любити таких некрасивих…
Найрозумнішим – ти знав про все і щедро ділився своїми знаннями.
Найдобрішим – тепло світилося у твоїх сірих очах і дарувало мені безмежне щастя!
А ще – ти все міг і все вмів. В тебе виходив найсмачніший чай, і навіть «Кілька в томаті» викликала у мене солодкий стогін задоволення, коли ти мене нею годував. Пришити ґудзик чи почистити моє взуття – ти це робив за лічені хвилини і я бачила, що тобі подобається це робити для мене, викликає радість.
Я так тебе любила!
Та одне засмучувало – я не могла зрозуміти, чому не любиш ти! Високу, красиву жінку. Завжди доглянуту, з хмаркою білого пухнастого волосся, акуратними, доглянутими руками, яскравими губами. Вона ходила, як королева – з прямою спиною і високо піднятою головою. Навіть спортивний костюм не псував її пишного тіла, збільшуючи об’єми у потрібних місцях та приховуючи незначні недоліки в інших. А ти не любив, і все! Був поряд з нею і залишався одиноким… Інколи я наважувалася і питала – чому ти не любиш? На що чула сумну відповідь – колись все зрозумієш… І моє серце розривалося від болю…
Тобі було за 40. Одного вечора жінка пішла… З важким стогоном болю і полегшення. Назавжди… Ти вперше в житті плакав… Як дитина, гарячими сльозами. А до ранку повністю посивів…
Значить, любив?
А я так шкодую, що не встигла розказати тобі про свою любов!

РММ

Здається, ніби вчора тобі було 20...
Задував вітер у всі щілини.
Ми були молоді і всі вірили в щастя,
Купували кисле вино, мандарини.



Літав у повітрі запах зимового свята,
На носі - Михайла, ще трохи - Романа.
Студентська юрба, весела й патлата
Танцювала і пила з ночі до рана...


То було твоє щасливе свято,
Де любов і радість - найголовніша тема.
Кожен вірив - попереду літ багато!
А сьогодні... Я несу тобі 2 хризантеми...


Я б тобі розказала, що холодно дуже,
Хоч нема ще снігу, та у волоссі - іній...
Спи спокійно, дорогий мій друже...
Я знов біля тебе в цей день осінній...

Я залишусь в осінніх дощах необачно,
Заблукаю в снігах, щоб розтанути в квітні.
Якщо серце кольне - це я плачу,
Мої очі - як зорі досвітні.
Я залишусь сльозою на мокрім вікні,
Візерунком замерзлим буду тобі рано.
Я нарешті збагнула, що завжди мені
І без тебе, й з тобою погано...
Я залишусь у вітрі твоїх хуртовин,
Місячним сяйвом буду сіяти.
Якщо не заснеш ти до ранку один -
Не жалію... Та буду весь час пам'ятати...

 Вона любила чути. Про любов. Про безсонні від мук, а чи пристрасті, ночі. Про політ мрій та розбите на друзки серце.
    Вона любила бачити. Щастя та розпач. Тремтячі вії, на яких повисла сльоза. Гримасу страждань та стиснуті від безсилля кулаки.
    Вона вміла відчувати. Як її ненавидять і водночас кохають. Жар в животі та холод в серці. Як хтось вночі на неї молиться, і як хтось проклинає.
    А ще – вона вміла визначати. Безпомилково, з першого погляду. Хто буде її болем. Її холодом. Її вогнем. Її шаленством вночі і байдужістю вдень. Її рабом і її господарем.
    Вона вміла йти. З високо піднятою головою та прямою спиною. На високій шпильці, плавно похитуючи стегнами. Або бігти – злякано, дрібними кроками, зігнувшись, щоб стати непомітною, щоб ніхто не кинув глузливе: «Ага, ти здалася!»
    О, ні! Здаватися вона не вміла! Вона просто тимчасово відступала. Щоб набрати розгін. І застрибнути на вищий рівень. А на тому рівні:
    Вона вміла слухати і говорити. Про любов.
    Вона вміла бачити і показувати. Свою радість, усмішку. Свою силу.
    Вона любила відчувати. Свою владу.
    А ще – навчилася визначати. Що їй краще обминути…
    Вона навчилася йти. Назустріч тому, хто її кохає. А потім… Бігти… Злякано, дрібними кроками. Від себе…
    Бо так і не навчилася віддавати. Себе… Тобі…

А я пішла, а ти й не зрозумів ... 

Бо так і не збагнув, що була поряд...
Моя любов тебе вела
По всіх дорогах.
І ти підеш тепер один
У цьому світі.
Іще не батько, і уже не син...
Розбитий...
Куди подівся спокій твій...
Мовчить моя молитва...
Хоч губи шепчуть "Зрозумій!
З тобою хочу дива!"
Та я пішла... Бо ти не зрозумів,
Що був для мене світлом.
Я вигину твоїх губів
Торкнуся вітром....
Дощем заплачу за вікном,
Тобі намочу очі...
І може прийду ніжним сном
Щоночі, якщо схочеш....
Та вже мене ти не знайдеш...
Вже відболіло....
Ти по житті розбито йдеш
Невміло....

Коли докурю останню пачку Бонду, 

І знов стану кольору Блонда,
Коли спатиму знов до обіду,
І в суботу до лісу не піду -
То тоді я від тебе звільнюся,
І, як раніше, жити навчуся.
Я вже гадала, це сталося вчора,
Але нині я знов безнадійно хвора...

Ти в мене входиш, ніби в масло ніж,
Глибоко й мягко, аж по рукоять.
Ти думаєш що не болить? Болить, ще й як!
І тисне, і пече поміж...
Мені багато так тебе отут!
До спазму в горлі і до сліз.
Душа тріщить по швах напереріз,
Впадає в блуд...
Уже нема терпінню меж!
Я розіп'ята, як на смерть!
Мене заповнив ти ущерть,
І все не йдеш....
Така вона, оця любов...
Як перейти її, скажи? Не знаю...
Я вчуся жити . Ти минаєш...
Я ловлю знов...

Ти не кажи мені, що нию, 

Бо і тебе колись боліло .
Якби знайшов слова хтось світлі,
То, може, все би не згоріло.
Важливо виплакати горе
Чи лісу, чи в чиєсь плече.
Бо інколи вже так пече!
А ми все горді, не говорим!
Лиш уночі подушка мокра,
І сірим все стає у світі...
Діліться, люди, своїм болем,
Бо лиш тоді будем любити,
Коли в душі тепло і світло,
Коли неспокою нема.
Коли сльозами серце вмите-
Лиш в чистоту прийде весна!

Про ролі

В своїм житті я тільки раз зіграла роль,

Але невдало...

Ти був у моїй грі король,

Ти доганяв,  а я втікала.

Твоя стріла - не твій талант,

Сама я так схотіла.

Я думала - уникну ран,

Але згоріла...

Тому тепер немає гри.

Відкрита я, пряма.

Якщо не любиш - то терпи!

Любитиму сама!