Зимовий час... Період, коли по особливому пахне ялинка і сніг рипить під ногами. Коли згадується щасливе дитинство і речі, які тоді були дуже дорогими.
І ось сьогодні, перебираючи старі папері, я натрапила на ці 3 листівки. Вони старші за мене, 1961-65рр. І отримувала їх моя бабця з Америки, від старшої сестри Ізидори, з якою її розлучила війна...
А у нас тоді будували комунізм і формували свідомість атеїста. Особливо свідомими повинні були бути вчителі. Вони не мали права на Віру і Бога. На Великдень нас, дітей, зганяли до школи. А різдвяну коляду вчителі мали "ловити"...
Я, ще маленька, не ходила до школи. І бабця дала мені ці листівочки... Як я їх любила! Вдивлялася в кожний елемент малюнка, вдихала їхній дивний, "не наш", запах...
Одного разу до нас навідався співробітник мами і тата. Якось на хвилинку я залишилася з ним сама у кімнаті. І він почав зі мною розмову: "Олесю, а у вас є в іншій кімнаті образи" ? "Нема, в іншій кімнаті у нас бабця". "А у бабці є образи"? Я мовчу... "А бабця до церкви ходить"? Мені це дуже не подобається, що він мене таке питає. І я беру свій журнал "Малятко" , в якому у мене ці три листівки. Несу йому, він починає листати і на підлогу падають мої найрідніші, найулюбленіші карточки. Він піднімає, вертить їх в руках і таким дивним тоном тягне одну букву :"Аааааа". Заходить мама, бачить в його руках листівки і я розумію по її погляді, що мені світить біда... Вихоплюю з рук того чоловіка свій скарб і біжу до заступниці, хранительки, найдобрішої в світі бабці...
... Вже тоді я довідалася, що є речі, про які потрібно мовчати...
...А зараз я знов тримаю в руках свій дитячий скарб і дуже хочу в той час... Де інший запах ялинки... І де живі мої дорогі Тато, Мама і Бабця....
