Золота, багряна, тепла, морозна, прекрасна! Це лише маленька частинка слів, якими хочеться описувати її Величність - Осінь! А ще - несподівана, неповторна, швидкоплинна...
Кожен ранок, день, вечір, ніч відкриває нам різні грані цієї пори року. І лише від нас залежить, чи зуміємо ми побачити даровану нам красу!
Для себе відкрила одне правило: хочеш насолодитися світанком - розпочни свій день ще задовго до того, як сонце кине на землю перші промінчики. Встань, закинь наплічник з термосом за плечі, включи фонарик і - Йди!
Милуйся зоряним небом, звуками сонного села, шелестом листя під ногами, посковзнися на примерзлій траві, добряче змерзни у руки та ніс, злякайся чогось там у лісі, але - Йди! Якщо хочеш відпочити від суєти і буднів - йди один. Якщо хочеш розділити радість від спостерігання неймовірної краси - йди з близькою людиною, яка вміє радіти цій красі, як і ти! Лише не будь лінивим, не проспи радість від пробудження нового дня!

... І знов дорога на КОстел. Під зоряним небом, по білій від морозу траві. Звуки півня, який сповіщає світу про новий день, гавкіт собаки, розбудженого двома ненормальними, яким не спиться, коли ще більшість спить. Вітер, що шелестить листям і запах диму та ще чогось солодко-терпкого від одинокої хатинки, де теж комусь вже не спиться і він вирішує розпалити в пічці, щоб зігрітися після холодної ночі та закип'ятити воду і запарити нею духмяні трави. Шлях до вершини!
Чудові краєвиди, і з кожним кроком вверх все більше і більше тої краси! Стоїш, крутиш телефоном у різні сторони, хочеш зафіксувати кожну мить! Лише жодні фото та відео не в силі зберегти Новий Світанок! Хіба що наша пам'ять...Дякую Богу та ЗСУ, що я живу! Що хочу і можу бачити цей чудовий світ! За кожну мить, коли я щаслива чи навіть коли боляче. Бо після болю ще більше ціниш щастя!

ВЧИТЕЛЬЦІ

Ну, що там, вчителько, жива?
Купила хлібчика, сметанки?
На валер'янку вистача?
І в ніженьки не змерзла зранку?

Купила ручки і папір,
І в школу радо чимчикуєш.
Осіннє небо тішить зір,
Погода ще теплом дивує.

Спокійно ніченька пройшла,
Тривога вже давно не вила!
За день по класах всіх пройшлась,
І діточок все вчила, вчила.

Щоб були гідними людьми,
Дорослих щоби поважали.
Відважно прямували до мети,
Та щоб не крали, й не брехали.

Ех, люба вчителько моя!
Ти пів століття вчиш, як жити.
Та дивлячись, яка у нас біда -
Мабуть, не вдалося навчити...

Колишні твої школярі
Посади теплі обіймають.
І на курортах, у добрі,
Про тебе навіть не згадають!

А що їм вчителька стара!
Якась пуста її наука!
Смачніша ж ложками ікра,
А не черства сіра краюха...

І ти тихенько втреш сльозу,
І знову - росами до школи...
Сховавши в погляді гризу,
Тихенько з богом поговориш...

Подякуєш за новий день
Та за скоринку хлІбця з маслом...
І віриш в святість своїх вчень,
Допоки не згориш, не згаснеш...

Хатини тої вже давно нема,
Де я дитиною зростала...
Її забрала не війна -
Пожежа дім мій зруйнувала...

Вогонь забрав минулі дні,
Осінній дощ ридав зі мною...
Але весна сказала - ні,
Життя триває, Бог з тобою!

Я не зламалась від біди,
Майбутнє вперто будувала.
Тепер лише приходить в сни
Минулий рай, де я зростала...

Приходять в сни мої Батьки,
Бабуся, що в вогні згоріла.
Ведуть завжди мої стежки
Туди, де я росла й мужніла.

Наступна осінь за вікном...
Мені минуле знов згадалось...
Дитинство промайнуло сном...
Назавжди у душі зосталось...

І що я нині зробила? Встала о 5 год ранку і полізла у гори! А світає у нас о 7 год... В лісі - взагалі темінь темна, йшла з фонариком, милувалася Місяцем та зорями (шкода, телефон не чутливий до такої нічної краси). Звівався вітер. Спочатку сподівалася, що то лише вночі так, а вийде сонечко - і вщухне. Аякже! Чим вище піднімалася, тим більше він шаленів, а на вершині взагалі ледь не ураганом накидався на мене, одну, відчайдушну, яка полізла сама на Костел схід сонця фотографувати! На диво, зовсім не зустріла туристів - ні єдиного! Ні на вершині, ні дорогою назад. Не йшли, на квадриках Рокиту не штурмували... Мабуть, таки вітер злякав міських мандрівників. Ну, це й на краще! Сповна насолодилася звуком гір! Завиванням вітру, відлунням гавкоту собак, рипінням-оханням сосен та смерек, які вигиналися від поривів вітру у чудернацькому танці. І гриби теж дісталися мені одній! Правда, декотрі тільки фотографувала) Завжди і назавжди, гори - це найкраще місце на Землі! А схід та захід сонця - то це просто казка!