Якесь запізніле щастя...
Хоч, ніби, здається - невчасне...
Коли вже пройдені всі болі і зради,
Коли відомі всі несказані правди...
А тут знов - рахувати зорі,
Слухати, як вітер говорить...
Одягнути нареченої шати
І в густому тумані блукати...
Не вірити, не чути, не знати,
Плакати всоте, як вперше.
Боятись - знати, хотіти - не знати...
З закритим серцем...

Новий рік... Новорічна ніч... Початок.. Новий відлік часу... Умовність... Бо завтра зранку буде те ж, що і сьогодні... Якась стомлена після ночі голова, ніби й не було сну... Ті ж проблеми, ті ж невтішні новини... Снігу стане менше, болота - більше, до кінця зими - ближче... До кінця - ближче... Ще один повід для смутку...

Неохоче підводишся з ліжка. Бо вже здавна любиш вечір більше, чим ранок... Хочеш бути потрібним. Хочеш комусь варити каву, вибирати різдвяні подарунки. Хочеш сміху у порожньому домі. Щастя... А все - не те...