Слова чудової поетеси, жінки, з неймовірно складною долею. Романтичної і ніжної, сильної і наполегливої! Яку я полюбила ще з дошкільного віку і кожен раз знаходжу щось нове дотепер у її віршах. Яка, зрештою, сформувала і мою подальшу долю, бо, на екзамені на отримання атестату, я не захотіла (а, вірніше, просто не змогла!) у своєму творі про неї та її творчість відобразити думки тодішнього радянського суспільства. Ні, нічого такого я не писала. Але мій політ думки не вписався у стандартні вимоги твору: вступ пів сторінки, основний текст десь на півтора, ну і там всякі висновки і традиційні слова захоплення: я навчилася, я буду брати приклад... Тому оцінити твір на 12 листків було якось незрозуміло, як. І, як результат, на тобі, Олесю, 4. Ну, що медаль - медаль не головне, скільки людей не отримали медалі, хоч і заслужили! Аналогічно - скільки ж отримують ту медаль, не заслуживши. Неспроста я вибрала тему для твору про Лесю Українку! І тепер не для оцінки в атестат пишу: Леся Українка - любов на все життя! Її приклад дає мені сили жити, навіть коли дуже болить! Ходити до лісового озерця, в надії зустріти казку. З ніжністю торкатися пелюстків білої лілеї і любити тільки живі квіти, а не букети. Усміхатися крізь сльози. Без надії - таки сподіватись! Гнати думи сумні!
З Днем народження!
