15.06.2020 RIP

Є різні причини для смутку...
Для когось - це дощ...
Для когось - втрата...
Є різні втрати...
Хтось загубив якусь річ...
А хтось - життя...
Життя можна змарнувати...
Та можна з нього піти..
Піти у вічність...
І навіки залишитися в серці того, хто любив...

Перша екскурсія

Ми ходили і трудились,
Наші лапоньки стомились.
Завтра знов підем гуляти!
А тепер - лягаєм спати!
Добра нічка, добрі сни,
Ти також лягай, засни!

Токсикоз

Як мене довго нудило!!!

Кожного разу, коли чула привселюдне "моя мила дитино", а серед "своїх" - йой, вже не маю з
ним (нею) сили!

Коли жаліли циганів, бо "бог казав всім помагати", а як комусь треба було хоч пару гривень на операцію - "чекайте, ще не дали зарплати".

А ще, онде, Миколка-Михайлик, що писав речення з трьох слів з шістьма помилками - молодець, ти лиш трошки неуважний. А Маруська двінадціть карток списала і без помарочки - таде, нє, неправильно ти твір написала, бери приклад з Михайлика-Миколки!

Пам'ятаєте, як колись почьотно було бути комсомольцем? Онуфрію, ти чому не пишеш заяву на вступ до лав ВееЛКаеСеМ? Ти як думаєш в інститут поступати! А зараз - Слава Україні!

Мова, мова, веселкова, рідна наша, українська, чиста, як сльоза! Плекайте! Йой, Васили, шос сі так вбрала, най сі люди не сміют!

Єс!!!

Відай їм була вагітнов.... СПРАВЕДЛИВОСТЕВ!

І родивсі - ГНІВ!

ДОСТА! Сказала все. Вібачєйти, як іс ти себе впізнали. Адьйос.

* * *

Проводжаючи незаснуті і недоспані ночі, я завжди жахаюся і тішуся невідворотністю нового дня.

Проживаючи нерозтрачені чи загублені будні, я з надією і розпачем виглядаю вечірню зорю.

Вдихаючи кавовий аромат безсонності, я марю росяними ранками з запахом вітру.

Ранком, коли ти вже не спиш, а на моїй заспаній щоці відпечаток вчорашнього гриму і сонної відвертості – я не хочу нічого, лиш залишитися в цьому часі.

… Скажи, ти знаєш про це?...

Страх

Коли гаряче – холодний, коли холодно – гарячий. Заспокійливий, ніжним шумом заколисує, лікує душу. Як зазвичай, вечірній душ)))

 Та раптом помічаю, що я не одна! Та куди би тебе ще занесло! Мало тобі, що всю минулу ніч спати не давав, кров мою пив, і ще й тут теж ти! Ну, почекай. Наа тобі, гарячою! І ще на – холодною! Кайфуєш? Заметушився? Не втечеш, скотино! Що ти там бриниш? Не ти був вчора? То інший був, інший знущався, то інший вже й забув мене і полетів у широкий світ? Не винен ти, ще не згрішив, ще не пив нічию кров? Так я і повірила! Всі  ви однакові! Не заспокоюся, поки не побачу тебе, знесиленого, біля своїх ніг.

… І поглинула бідного комарика водяна безодня.

Може, варто було повірити? Що цей - - особливий, не жорстокий, не співав би ніжно та не кусав би боляче?

Якось аж гірко стало…

…А покусана душа, як і покусане тіло – не хоче вірити в доброту….

Духи кольору винограду

Люди – як сороки. Тягнуться до того, що блищить. Одним блищать білявки, іншим – товстушки. Комусь подавай Versace, а хтось розпустить старий светр і зв’яже собі модний кашкет. Пам’ятаю, одна дамочка хвалилася, які вона класнючі духи на розлив купує – ах, ох, 100 грам за 100 гривень. Кожному – своє. Як кажуть, на колір і смак товариш не всяк.

Але процитую одного мого знайомого: це все не просто так. Ой, не просто все так, непросто так… А все йде з дитинства!

Інколи згадується…