Не плач, не стікай кривавим соком...
Кат і палач - не ненароком,
А жорстоко, назустріч простягнув жало!
Хотів, щоб тебе не стало!
Щоб твоя м'якість зачерствіла з часом.
Та марно! Його спроба не значить
Для тебе рівно нічого!
Ти вмієш твердо добиватися свого!
Ти стерпиш біль, заклеїш рану скотчем,
До зоряного неба усміхнешся опівночі.
Розкинувши руки, як крила, летиш до щастя!
Ця рана кривава нічого не значить!
А той, хто мучив.... Помолися за нього...
Бо не від щастя свого бажав тобі злого...
Прости йому, боже, що коле жорстоко...
І дай мені віру, що то - ненароком...

Прийди в мій сон, хай я згадаю твої ніжні руки 

Лиш не жалій мене.
Настане день, коли не буде вже розлуки ,
Коли життя мине.
Не скажу я, що так тебе бракує,
І сумно так без твоїх кроків рано...
Але ти бачиш все і чуєш,
Бо моя рана - твоя рана...
Усе нагадує про те, що було...
І з розпачем боротись марно...
Усе минуле назавжди минуло...
Мамо...
11.02.2021
З думкою про О.С.

Сину

Я дякую за весни і за зими, 

І навіть за той біль, що ти мені завдав.
Ніколи ми не станемо чужими,
Хай хто би що би не казав!

Я в свою осінь зустрічаю весну,
І усміхаюся щасливо.
Для тебе навіть з мертвої воскресну,
І сотворю для тебе диво!

Лиш будь щасливим завжди, любий!
З бідою, з горем обминайся.
Нехай, як я, тебе всі люблять,
А ти до мене завжди повертайся!

13.02.2021
♤♡◇♧

Тобі не пишу, ти також мовчиш мені.
А ранками до болю кулаки стискаю.
Закрию очі і шепчу тобі "Привіт",
І подушку до серця пригортаю...

Я зрозуміла, що пора мені піти,
В твоїм житті й без мене тісно...
Зимовий вітер зруйнував мости,
І вірити вже в щастя пізно...

Білий сніг – не білий, а чорний…
І я, нещасна, одягнута не по погоді…
Як стукіт серця – удари глини…
Чужі всі люди біля могили…

Сховайся, сонце, чому ти вийшло?
Замовкни, ворон, в лютневій тиші!
Ідіть всі звідси, чому тут стали?
Чому від мене мій світ забрали?!

Дайте кричати – при вас не можу!
І не шепчіть – на безумну схожа!
Вам не збагнути моєї рани!
І не кидайте в неї снігами!

Мене залиште одну ридати –
Не можу, татку, тебе віддати
Землі холодній, брудній, з снігами!
Невже ти жити будеш тут, в ямі?!

Не вірю цьому, це сон поганий!
Любов пропаде в цій брудній ямі!
Шепчуться люди, і ворон кряче,
І все, як завжди, здається, наче…

Лиш моє серце так опустіло,
Що вже ніяке тепло не гріло…
Роки минають, і я минаю…
Протяги віють, душа страждає…