Навчив ти мене ще у 20 з гаком,
Що на слова є певний ліміт.
Щодня їх десь сотню можна сказати:
"Не хочу", чи "Треба", чи "Ходи на обід"
Про дитину - мовчати, здоров'я - не в темі.
А політика, гроші - конкретне табу!
Почуття, чи знайомі, чи просто проблеми -
Які ще проблеми?! Мовчи! Ні гу-гу!
Любила. Терпіла. Мовчала... Писала,
Паперу довірила всі почуття.
Стомилась. Зневірилась. Впала-пропала,
Протестом своє руйнувала життя...
Пішла. Не вернулась. Не вірила людям.
Вставала на ноги уперто сама!
Не слухала осуд, чужі пересуди.
Я - мама! Я - жінка! І горда така!
І ось, коли сонце вже котить на захід,
Ударили лоба ті самі граблі...
Красивий, розумний, в харизмі - як в ризі,
Зустрівся аналог мені на путі.
Забула минуле, коли так ламали
Усі заборони, як жінку, мене.
Сміливо я знову на грАблі ступала...
Тепер мене ломить, на клаптики рве...
Любила, як вперше, горіла у муках,
Повірила в щастя, з надією йшла.
Та Ваша Величність, воссівши на шатах,
Сказала байдУже: "Для чого слова?
Вам всім лиш одного від мене потрібно:
Багатство і гроші, палаци мої!
Не думай наївно, що ти є царівна,
Іще й не такі були в моїм житті!"
Принижена... Вбита... Але я воскресну!
Весна ще й до мене у осінь прийде!
І я тобі сотню чудових слів шЕпну,
Тобі, що мене, таку щиру, знайде!
