Без макіяжу, з голою душею,
Перед тобою я не феєю - Горгоною.
Твоя зневага по землі розмазує...
Лежу мертвою, свічу сивиною я...

Байдуже мертвим, хто на їх гроби ступає,
Не будуть вже волати, зболені.
Та над землею десь лунає-лІтає
Їх тихий плач всесвітнім стогоном...

І, може, душі пам'ятають, як були людьми,
Як уникали ран, але були порАнені.
Лишень одна душа окремо - ти.
Бо тіло твОє не було в людському племені...

Без каяття, без жалю і без сповіді
Розірвані чужі серця були тобою!
І залишок мене лежить в багні на дні...
Кричить-мовчить... Сіяє сивиною....
_____________________________________________
Від якого всесильного болю
Змії на голові Горгони стають сивиною?...
Від якого всесвітнього холоду
замерзає вогонь любові?....