Яка не стала твоєю останньою...
Бо літо зірвало листок з твого дерева,
І лягло воно в землю труною чорною...
Де замість барв і тепла осіннього -
Волога і сум вселенського холоду,
Який все живе пронизує й знищує,
І не дає жодного шансу сховатись від нього...
Де втрачені мрії усі твої й помисли,
Лиш згадки приходять до тих, хто знав тебе...
І осінь втрачає усі свої барви знічено,
Бо без тебе так багато усього втрачено.
І мій спокій порушено твоєю відсутністю,
І мій сум не зрівняти з темнотою космічною!
Але осінь уперто заходить у вікно відчинене
І без тебе стоїть - самотня й скалічена...
27.10.2024
