Наперекір морозам - мріяла цвісти...

Який вже рік... Так мріяла цвісти,
Але зима прийшла невчасно...
Гарячі пелюстки засипали сніги...
Не розцвіла... Не оживе... Нещасна...
Який вже рік... Болить, як в першу мить,
Коли надію заморозили завії ...
І до сих пір сльоза тремтить,
Навіть коли осіннє сонце скупо гріє...
Роки летять... І знов сніги
Крилом жорстоким обгорнули...
Тобі би ще цвісти й цвісти...
Та не прийшов твій час... пора - минула...

Не шукайте, люди, причини,
Чому хтось вміє бути щасливим!
Не питайте, як все і нащо,
Бо вам не прожити чужого щастя!
Не гадайте, чому хтось плаче,
Бо ж все він має, здається, наче!
Вам не збагнути чужого горя.
І всі даремно про все говорять!
Мовчіть про інших, живіть для себе!
Хіба чуже життя - вам треба?!
Кожен з нас має свою ношу,
Чужу понести - хіба ж вас просять?
А то - лишень би про всіх говорити!
Чи осудити, чи очорнити!
Які всі мудрі - давати поради!
А нащо лізти, не знаючи правди!
Не від любові слова "співчутливі",
І так не щиро ви удавано милі!
Мовчіть вже краще, радійте своїм!
Та ж ні, говорять! Весь час - говорять!!!