Перерости би цю любов

Перерости би цю любов,
Мов у дитинстві - черевики...
І вирватись би з тих оков,
Які для мене завеликі...

Забути мрії про політ,
Щоби так сильно не боліло...
І щоб в душі лишився слід
Від мрії, що так гріла...

Роздуми

Сьогодні, 30.08, десь 3 чи 4й раз за це літо, прийшла у Свій ліс. Чому він мій? Бо ходжу сюди ще з дошкільного віку. Я росла у цьому лісі, разом з його смереками і берізками.

І кожного літа Мій ліс засмучує мене все більше і більше....

Кожного року я бачу нові Рани на рідній мені землі...

Фільм про літо

Літо, почекай!

Літо, почекай! Я ще не встигла!
Дай тепла ще наостанок!
Та уже тремтячі крила
Обгортають мій світанок...

Літо, почекай! Я ще не хочу
Віддавати твою ніжну просинь!
А листочок жовтий вже торочить:
Скоро - осінь. Буде осінь...

Моя дорога

На Спаса

Ще ночі не осінні, ще літній зорепад.

Ще пахне свіже сіно так бентежно,

І стиглі яблука падуть в садах,

Та літо вже від осені залежне...

Одне за одним, з ароматом сонця,

Приходять свята тихо, чередою...

Солодкий Спас пригрів віконце,

А шибки уже капають сльозою...

Окремо

Я буду мовчати про літо,

Про стиглу жагу почуттів.

Туманом що було накрито -

Побачити ти не зумів...

Тривожились ночі не мої не снами,

А мої - горіли пекельним вогнем.

Світанки і ранки ділились між нами,

І часто вмивались дощем.

Коли перейдемо окремо це літо -

Дощами нас осінь напоїть.

І буде вже все пережито,

І нас листопад заспокоїть....

Ти

Збираєш літні дні у кілометри вражень,
Гарячі літні дні тамуєш холодом ночей.
Холодні ночі денних сходжень -
Як відпочинок від людей...
Забувши кілометри болю -
Знов сонце сходить у твоїй душі.
Ти лиш вночі стаєш собою,
Береш заховані ключі,
І відкриваєш своє серце зорям...
Де сльози тануть у душі...
І вже це не здається горем,
Що не такий ти, як усі...
Ти - просто інший, особливий!
Хоч так мені хвилюєш кров -
Тобі шепочу: будь щасливий!
А я... Забуду про любов...
Нехай прийдуть у твої ночі зорі,
Хай кожна віддає тобі тепло.
В моїй душі бушує море...
Й зламалося одне крило...

Сум

Чарівний світ відкрив нам все!
Чому ще мало це тобі, людино?
Чому ти завжди сниш про те,
Що є для тебе невловимим?

В спокійний день - грози бракує,
А взимку - мріється про літо.
То без кохання ти сумуєш,
Як маєш - то стомивсь любити...

Як можеш йти - хочеш летіти ,
В польоті - висота лякає.
Хтось мріє в дітях повторитись,
А інший - сліпо убиває...

Шукає тіло насолоду ,
Душа гармонію шукає...
Ти зупинися. Глянь на воду...
Вода тече - життя минає....

Страх

Я сумувала без кохання, бо хотіла кохати.
Я плакала, закохавшись, бо боятись не мати.
Я тривожилась, маючи, бо боялась втратити...
Я у розпачі, втративши, бо не хочу жити...
Я не хотіла жити, коли втрачала близьких...
Я втрачала близьких, бо час жорстокий....
Я приймала жорстокість за істину, бо так було легше...
А легко було, коли могла літати.
Літати могла, коли було місце, щоб розгорнути крила.
Розгортала крила - коли любила.
Коли любила - боялась не мати....
Коли мала - боялась втратити.
То хіба може людина літати?
Коли страх заважає відчути крила!
Коли за спиною крила - плазувати теж неможливо!
Тому щастя - це страх свій вбивати!

Окремо

Не нашими веснами снили лелеки,
І літо горіло не нашим вогнем.

А осінь зібрала нам сОлоду в глеки,
Цей смак ми з собою у зиму несем.
У мрію закоханий кожен окремо,
І літніх ночей нам на мрії замало...
Та раптом нам осінь вже крила зламала,
І мріяне в мріях нам не настало...
Хто винен, що ми, ніби діти, ховали горіння,
Що в свої світання весну не впускали...
І тихе осіннє зітхання
Окремо ночами ховали...

Мій політ над Карпатами