Люди – як
сороки. Тягнуться до того, що блищить. Одним блищать білявки, іншим –
товстушки. Комусь подавай Versace,
а хтось розпустить старий светр і зв’яже собі модний кашкет. Пам’ятаю, одна
дамочка хвалилася, які вона класнючі духи на розлив купує – ах, ох, 100 грам за
100 гривень. Кожному – своє. Як кажуть, на колір і смак товариш не всяк.
Але процитую
одного мого знайомого: це все не просто так. Ой, не просто все так, непросто
так… А все йде з дитинства!
Літо, жара.
Мені років 4-5. Сидимо з мамою на лавочці біля хати. «З’їж ягідку!» –
просить-благає мама і тикає мені в рот червону, велику, запашну
клубнічку. «Не хоцу! Квасне!» –
верещу я і шалено кручу головою.
Так і не з’їла.
Друга
картина. Теж літо. Мені років 11-12. Ми з татом у Рахові. І тато купує
виноград, багато, десь зо 2кг. Їдемо додому. Відчувши себе повністю дорослою,
самостійною і щасливою, забираю у тата целофанову торбинку з олімпійським
мішкою, сідаю на заднє сидіння автобуса і починаю наминати солодкі запашні
ягоди. Ну, що вам сказати… За 2 години дороги додому торбинка була порожня.
А вдома! Ой,
боже!
Бабця бігає,
заспокоює, чаєм поїть, «потерпи, дитинко, то пройде».
Мама шипить
на тата: «чи ти здурів їй дати так багато винограду?!»
Тато,
винувато протираючи окуляри, бурмоче: «та вона хотіла, дитині посмакувало…»
… Я мучилася
десь 3 дні. І запам’ятала, що виноград – то не тільки смачно, а ще й боляче…
А, чекайте…
Я мала про духи говорити! Так ось.
Інколи я
купую собі духи. Чим керуюся у виборі? … Кольором пляшечки!
Спочатку
понюхаю духи у червоній. Це має бути міцний запах, трішки з терпкуватою
кислинкою…
Потім –
зелені. Як коники-стрибунці у свіжій, мокрій після дощу, траві. Запах природи…
В
коричневій? Чому б і ні? Шоколад, ваніль, м-м-м…
Оранжева –
теж непогано. Скільки я випила апельсинового соку в дитинстві! До речі, я його
не любила. А апельсинки-сонечка любила!
На голубу,
рожеву пляшечку навіть і не гляну! Як я в дитинстві не любила ті бантики! І
були вони в мене, крім святкових білих, тільки голубі і рожеві.
А одного
разу мені подарували духи. Французькі, фірмові. Знаю, що дорогі. Навіть
коробочка стильна, чорна, з якимись фіолетовими завитушками. Нетерпляче
розпаковую її, і … Ех… Флакон – кольору винограду… Того, що я в дитинстві об’їлася… Від якого мені так погано було… Ні, ні, в той
момент я не думала про виноград! Я
просто відчула, що ці духи – не моє… Та, все ж… Зняла ковпачок і несміливо
вдихнула незнайомий аромат… І – пропала! Це був МІЙ запах! Мій внутрішній світ,
моя душа. Тепер я вже не уявляла себе без цих духів, які б ніколи навіть і не
подумала понюхати в магазині. Бо зовнішньо – воно не моє…
А щоб
дізнатися, чи твоє – треба наблизитися на відстань подиху….
