Вірш на атестацію, 23.03.2011

Я не від того плачу, що мене десь образили,
Не посприяли, не допомогли.
А боляче тому, що я не все іще зробила,
Щоб попрощатись і піти...

Ми за добро воюєм кулаками,
І про любов говоримо із гнівом.
А у молитві вечорами
Не каємося зовсім щиро...

Завжди говоримо - обставини сильніші,
Така країна і таке життя...
... Ми забуваємо про те, що дав Всевишній -
Про заповіді правди і добра!

Нехай! Мене не оцінили.
Нехай! Не посприяли, не допомогли.
Та перед вами я - Людина!
А ви - не судді й не кати.

Тому Спасибі тим, хто добре встиг сказати,
За співчуття хоча б в одних очах!
Коли людина народилася літати,
То навіть і без крил людина - птах!

Можливо, пізно, та піду я далі.
Можливо, камінь в мене - хлібом долетить.
Цей день мене не вб'є, а лиш поранить...
І, певно, трохи моє серце зачерствить....