А очі у тебе такі втомлені та сумні 

Питаєш тихо: ти рада чи ні?
Сам усміхаєшся. Час - як пружина...
Накурено... Темно від диму...
Вдихаєш у вирізі плаття мій запах,
Руки нетерпляче по спині і нижче десь...
Моя неприступність на межі краху,
Гордість щезає... мій ти весь...
Пригортаюсь сильніше, а в душі опір...
Хоч так мріяла про наш екстаз,
Твої хижі очі блищать навпроти -
Я тебе не з'їм, а ти мене - за один раз...
Нема чим дихати, в кімнаті густо.
Відчуття - ніби хочу додому, хоч я удома...
Ти впускаєш у вікно осіннє місто...
Стою у простині, ти мені незнайомий...
Питаю: ти, може, до ранку залишишся?
Ти ж мене хочеш обіймами вкрити...
Шепочеш: який я радий, моя пташечко,
Що знайшов тебе, коли вже серце було розбите...
Я відверта до непристойності! Люблю тебе всюди і всього!
Кажу: Не зможу без тебе, немає смислу!
Ти кажеш: не видумуй нічого!
Виходиш похапцем в ніч, в осіннє місто...