* * *

 І невже ти гадаєш насправді,

Що нам бути з тобою не треба?

Ми один одного спраглі,

Як невтолена потреба!

І не тіш себе раннім світанням,

Що без кохання ти зможеш прожити!

Бо приходить ночами бажання

Комусь тихі слова говорити...

Твої губи так хочуть відчути

Смак сльози, що на віях повисла!

Вже нікуди з шляху не звернути,

Бо на двох він один нам написаний...