Цієї ночі бились об вікно краплини-спогади,
Вже скільки літ, від осені і до весни...
І, як колись, за ними тиша недомовлена,
Безсонні ночі, вимолені сни...

 
Вже ранок сирістю і холодом залазить в душу,
У відблиску калюж минуле своє не знайти...
І кожен дотик крапель-згадок майже слушний,
Але не цього від дощів чекаєш ти...

Веселка зрине, ніби щось небажане,
Неначе радість в час, коли болить.
Здається, ніби знову все неназване...
І це мовчання згадками дзвенить...