Хочу поділитися однією історією. Вірніше, анекдотом з життя.Іде старенька вчителька по дорозі. Біля одного з офісів стоїть дорого вдягнений красивий молодий чоловік. Дивиться на вчительку і кидається її обнімати!
- Дорога Маріє Іванівно, як я радий Вас бачити! Як життя, чим займаєтеся тепер?
Марія Іванівна, розгублено:
- А хто Ви, я Вас знаю?
Молодий чоловік захоплено починає розповідати:
- Та це я, Володя, а Ви - моя перша вчителька! Я от зараз тут начальником, у цій фірмі. Одружений, троє діток, старша цього року школу закінчує.
Марія Іванівна здивовано хитає головою:
- Ой, дитино, та то ж скільки років вже пройшло! Як Ти мене впізнав?!
- Та по платтячку, Маріє Іванівно, по платтячку)))

Можливо, з цього анекдоту я зроблю не той висновок, про який подумали більшість людей... Для мене тут мова не про якісь матеріальні проблеми вчителів...
Є речі і є люди, які нам дорогі. З якими добре і комфортно, постійно, багато років поспіль. І не хочеться їх змінювати...

Зібрала в цей колаж фото трьох минулих років. Є одна дивна річ: перші два зроблені спеціально саме 14 грудня, в минулі роки. Вчора якраз фб підкинув мені Згадку. Але цю Згадку я побачила вечером. Ранком, чомусь зовсім несподівано, з перервою майже в рік, знов захотіла одягнути саме це плаття. А вечером побачила Згадку - себе, рівно рік назад, у цьому ж платті... Тому зробила ще одне фото через рік, біля своєї вишитої картинки..