Життя

Десь на дні криниці, що у моїм серці, 

Заблудився дитинний вересень...
Де мріями сонце щедро сміється,
А майбутнє - прекрасне й далеке...

Не хотіла би жовтень згадувати,
Бо дощами, ніби літнє небо, обманювало..
І надії на щастя в безодню падали...
Життя не по дитячому било і зраджувало..

ЛистопАд у житті якийсь невидимий,
Пролітає миттєво, з надією в диво,
З очікуванням сніжинок мережива,
Але сніг у багнюці розчинений....

Такий довгий грудневий вечір-марево...
І я заметами йду, падаю....
Якось по жорстокому знов склалося....
Більше свої мрії не згадую...

Коляда під вікнами, дзвонами, трембітами,
Віншуваннями, калиною, снопами житніми,
Водохрещею, морозами, синім небом.
У січневій казці серце має потребу!

А дожити б якось до лютого -
Іще рік зозуля накукає!
У замерзлі долоні хукаю...
І так боляче в грудях стукає....

Десь коти, як скажені, м'явкають,
Замерзлі калюжі в обід вже чавкають.
Пташина в небі сонцю радіє,
Береза соками при надії...

Земля крізь пальці - волога грядка.
З лопатою кожного дня зарядка.
Які чудові квітневі ранки!
Тривожать душу мрії-нежданки.

У трави впала, зір гублю в небі,
Мені так мало для щастя треба!
Земля у квітах - чекаю літа!
Душа забула, що була розбита....

Жага непристойна червневої ночі,
Блукати під зоряним небом хочу.
Та дощ про смуток мені торочить:
Ти що, забула? Вже скоро осінь!

І липа пахне, і ліс чекає,
Але бентега не відпускає...
В дитинстві літо було нам вічним,
А зараз літо літа нам лічить...

Серпневий серпик місяця в небі,
Зорепади тихі для бажань потреба.
Згасають зорі, бажання марні...
Не будем ми вже з тобою в парі...

Так рік минає, життя - як книжка.
Комусь на історію мою - знижка.
А для мене завжди - ціна найвища:
Життєву книжку для себе пишу.

Нема чернетки, не можна стерти,
Один екземпляр - до самої смерти...
Потім, напевно, буду іншу писати,
І в ній будуть тільки щасливі дати....