Ми чекаємо, хочемо, мріємо

Ми чекаємо, хочемо, мріємо,
І спинитись у мріях не вміємо.
А жорстокість реальна приходить, вбиває,
Нашу душу на зльоті у прірву кидає.

Ми ридаємо, мучимось, плачемо,

І у горі своєму нікого не бачимо.

І минаємо тих, хто готовий зігріти,

Бо нам добре у пеклі своєму горіти!

        Ти йшов не поряд - назустріч.

        Ти не був добрим - байдужим.

        Не зустрілися наші руки,

        Ми боялись, не стрівшись, розлуки...

        Ти хворів не мною - іншою.

        Я вловила твій погляд знічений...

        Щось згадалось, давно втрачене...

        Ти пройшов... Чужий... Значимий!

Що хотів ти - не бажала знати.

Бо і своє від себе навчилась ховати...

Сидимо тепер тихо своїми нірками,

А могли ж стати один одному зіркою!

Не далекою і холодною - рідною,

Одна одній безмежно потрібною!

Але привикли мовчати-ховати...

Так вже й прийдеться тепер замерзати...