Вона всміхалась всім, а уночі ридала.
Казали- сильна, не зморгне - піде.
Та тільки бог і зорі знали
Про розпач, що їй душу рве...

Бо люди - то щоб тільки говорити,
І комусь в кайф, що так її пече!
А губи у сльозах втомились вже просити:
"Дай, боже, дороге плече,
Щоб прихилитися, забути болі,
Щоби, нарешті, усміхатись щиро!"
Та вітер за вікном ламав галузки голі
І шарпав-рвав тендітні крила...

7.12.2020 ♤♡◇♧