Гроза

Перший осінній вечір плакав замість мене. А небо рвали на шматки блискавиці, як біль рве мою душу. 

Під цим небом, посеред дощу, я сиджу і слухаю. Дерево лавки зберегло тепло літа і колишніх мрій... 

І я відчула дивний спокій... Незрозумілий і вражаючий. 

Плач, небо, замість мене! Змивай все непотрібне і своєю первісною силою народжуй щось нове і світле. 

Те, що йде - йде з болем. Те, що народжується - приходить з криком. Беззвучним. Але зі світлою надією. 

Лиш би пережити цей біль і крик...