* * *

Покохайте мене, не за колір очей,
Не за колір волосся чи форму ноги…
Покохайте мене у безсонні ночей,
Коли здавлює подих темнота пустоти!

Покохайте мене, щоб ясніша була Ваша ніч,
Щоб не було так пусто у грудях й навкруг.
Я би була щаслива, побачивши блиск Ваших віч,
І вловивши тремтіння схвильоване рук!

Але нащо Мені це кохання тепер…
Як у моїй душі все згоріло дотла!
Той, ким жила, для мене – помер!
І навкруг – пустота, пустота, пустота…

Я одна… І благання моє лине в тьму:
Покохайте, нелюбий, покохайте мене!
І хоч серце замерзло, та я ще живу!
Може, Ваше кохання весну повернЕ!