* * *

Сама на себе гляну збоку,
Признаюсь у тяжких гріхах…
Буду собі суддя жорстока,.
І не прощу! А Бог на небесах?...

Байдуже, чи мене він покарає,
А чи молитва змиє бруд…
Пощади в себе я благаю!
Але навік мій самосуд!

Нащо в чужі я душі лізла,
І розбивала пристрастю чужі серця,
Чому я брала те, що мені ліпше,
І без пояснень тихо йшла…

До мене йшли на сповідь, болем гнуті,
Хотіли ласки, розуміння, доброти.
Ці ліки брали в мене, як отруту,
І не хотіли до дружин своїх іти…

Нікому не судилося мене спізнати,
І душу, й тіло я закрила на ключі!
Я так хотіла хоч одного з них кохати!
Але усі мені були чужі…

Я не згрішила голо, як тварина,
Я не зривала покривала з тіл.
Я поступила, як людина:
Розбила їм серця навпіл…