* * *

Коли стискає серце розпач лютий –
Судома болю перекошує лице,
Молю, прошу Всевишнього – забути!
Навіки викреслити з пам’яті усе!

А уночі неждано тіло стрепенеться,
І руки простягнуться в голу тьму,
І стисне в грудях щось, і кров скоріш заб’ється,
Я зрозумію: марно все! Люблю!