Шептали губи, мокрі й солоні
Від моїх сліз, якими ти тамував спрагу.
На мої коліна падав птахом пораненим,
І завмирав від солодкого болю,
В затуманенім погляді прочитавши правду…
Я нещаслива від цього кохання! –
Кричала, ненавидячи твоє тіло,
Що було так близько, таке жадане!
І припадала до вуст твоїх, ніби до рани…
Поміж нами повітря тремтіло…
Ми зупинитись не вміли…
Ми пили свій гріх і ридали…
