* * *

Я так хотіла, щоб мене почули,
Щоб зрозуміли біль мій і печаль.
Та Ви мене байдуже відштовхнули…
І так мені за себе жаль!

Я Вам відкрила душу й серце,
З самого дна довіру Вам несла!
А Ви жорстоко посміялись на усе це,
Й сказали: молода – дурна…

Чи пережиті Вами роки дали право
Судити й ганити мене?!
Я більше вже ніколи Вам не скажу правду!
А біль мій… З часом він мине…

Я горе виплачу вночі в подушку,
І буду, як раніше, знов – одна.
Мені Ви були мама і подружка,
Що зробиш: молода – дурна…

Не вір нікому! – скільки раз собі казала!
Та хочеться у людях добре щось знайти!
Життя не вперше – не востаннє покарало…
Ну, що ж, дурна, терпи, терпи…